Спочатку написано англійською, перекладено OpenAI.
Дорогий друже,
Дивно, правда ж? У цьому світі високих швидкостей сьогодні зв’язатися з кимось так само просто й швидко, як надіслати повідомлення, що миттєво мчать туди-сюди, а сповіщення буквально гудуть кожну хвилину. Це шалений вир блискавичного обміну, але якимось чином мене почало тягнути до чогось зовсім іншого. Чогось повільнішого. Чогось усвідомленого. Саме тоді я й відкрила для себе Slowly.
Спочатку я не була впевнена, чого очікувати. Я думала: як я можу отримати задоволення від написання листа, який буде йти до адресата кілька днів? Але в цій ідеї було щось привабливе. Це було схоже на крок у зовсім інший світ — світ, де люди досі знаходять час, щоб писати, роздумувати, ділитися по-справжньому, не поспішаючи.
Я почала з написання свого першого листа. Це був простий лист. Просто привітання. Коротке знайомство. Але сам процес — сісти, надрукувати кожне слово, приділити час тому, щоб зробити його правильним — відчувався зовсім інакше. Це не було поспіхом. Це не було заради швидкої відповіді. Це було про створення зв’язку, не обмеженого часовими поясами чи миттєвими повідомленнями.
Справжнє диво сталося, коли надійшла перша відповідь. Це зайняло кілька днів — достатньо, щоб я майже забула про свій лист — але коли вона прийшла, я була вражена турботливістю відповіді. Здавалося, ніби інша людина дійсно витратила час, щоб уважно прочитати мої слова й відповісти з такою ж увагою. Це відчувалося як розмова, що відбувається крізь час, а не просто крізь простір.
І те, що я отримала у відповідь, було не просто випадковою бесідою або короткими фразами. Це були історії. Роздуми. Погляди на чиєсь життя та думки. Це було як відкрити маленьке віконце у зовсім інший світ, до якого я б не мала доступу, покладаючись лише на швидкість і зручність.
Чим більше листів я писала, тим більше я раділа кожному новому. Я перевіряла свою пошту щодня, думаючи, чи не чекає на мене нова відповідь. І справа була не лише в цих відповідях. Це був сам досвід написання — витрачати час на створення листа, поділитися чимось щирим, особистим, навіть якщо це була просто думка про мій день. Я почала трохи інакше дивитися на світ, сповільнившись настільки, щоб помітити дрібниці, які раніше могла не помічати.
А потім сталося щось несподіване: я почала зв’язуватись із людьми з частин світу, з якими ніколи не думала, що зможу познайомитися. Це було надзвичайно захопливо — бачити, як зароджуються нові дружби. Лист з Японії. Відповідь із Бразилії. Листи летіли з усіх куточків земної кулі, пов’язані простим актом надсилання й отримання, як ланки нескінченного ланцюга. Ми ділилися історіями про наші культури й життя, і понад усе — роздумами про сенс життя. Відстань не мала значення. Час, витрачений на написання, не мав значення. Важливою була сама взаємодія.
Зараз, озираючись на свій досвід використання Slowly, я усвідомлюю, наскільки це змінило моє бачення спілкування. Це не лише про швидкість чи терміновість повідомлення. Іноді це про те, щоб зупинитися, подумати, написати, глибоко осмислити слова, які ми обираємо, і дозволити їм мандрувати крізь час і простір до когось іншого. У цьому світі, повному метушні та поспіху, Slowly допомогло мені побачити чарівність у терпінні та дивовижну магію очікування.
З повагою в повільному зв’язку,
Daisy
